АКТУАЛЬНЕ

Друк

Україна і Росія - вчора, сьогодні і завтра

УКРАЇНА і РОСІЯ – завдання і мрії

 

Вчора – мрії

Сьогодні – можливість

Завтра – дійсність

Однак…

 

Вчора

Три роки тому, наперекір нашому твердому переконанню, що сучасний стан справ в Україні та Росії надовго зберегтися не може, ми несміло натякали:

 

« … Росія ніколи не була демократичною державою! Історія Росії … кілька разів ґрунтовно перероблялася… завжди на користь доведення виключності Росії, російської мови, культури, церкви, душі, місії  Росії в історії людства.

Тому ще й сьогодні в Росії виразно переважають риси минулого, а сучасні демократичні віяння в Росії виглядають як перші несміливі кроки окремих осіб, як вияв  незадоволення окремих груп суспільства, а не як міцна хвиля сучасного руху у світі за демократичну перебудову коли не всього дотеперішнього способу життя, то хоча б за значне поліпшення життя багатьох людей та народів.

 

Ситуація в Україні зовсім інша.

 

Протягом майже всієї своєї історії Україна була (чи бодай прагла бути!) демократичною державою. Тому вона й сьогодні однозначно виявила свою волю йти демократичним шляхом до здійснення своєї мети – до побудови на практиці самостійної і ні від кого незалежної демократичної української України, – і на цьому шляху … зокрема своєю оранжевою революцією, стала прикладом та символом для багатьох інших країн світу, в тому числі також для громадян та держави Росії.

Щоправда, після розпаду ″радянської″ імперії Росія встигла зберегти (створити чи оновити) ″російську″ імперію, – і затримати під своїм могутнім впливом багато народів республік бувалого Радянського Союзу, – в тому числі в своїх ″дружніх″ обіймах надалі міцно тримає перш за все  Україну. Тому в Україні надалі діють всі дотеперішні антиукраїнські сили та фактори впливу Росії, рівно ж багато власних  антиукраїнських сил, факторів, тенденцій та впливів, що стало основною причиною виразного загальмування демократизаційного та державотворчого процесу в сьогоднішній Україні.

В результаті цього офіційна Росія не зрікається свого ″історичного″ права не визнавати України як держави, тим самим не визнавати право українського народу на свою самостійну і незалежну українську державу, тому й не соромиться прилюдно допускатися явних антиукраїнських кроків як в своїй внутрішній політиці (та економіці), рівно ж в своїй закордонній дипломатичній діяльності.

В своїй політиці Росія не дотримує цілого ряду законів  та міжнародних документів, а це можливе й тому, що сучасна влада в Україні своєю практичною діяльністю частіше стоїть на антиукраїнських позиціях російської сторони, ніж на вимогах українського законодавства – бути надійним гарантом прав свого українського народу та громадян України.

У всякому разі фактом на сьогодні є, що демократична Україна теоретично і практично стоїть на платформі своєї подальшої демократизації, а маса своїх та чужих негативних факторів значною мірою спричиняється до гальмування (та цілковитого загальмування) позитивних демократизаційних процесів, в той час Росія – і теоретично, і на практиці – не є демократичною державою і не пробує навіть робити перші необхідні кроки для переходу на шлях до демократії.

 

Отже на сьогодні сили тут явно не однакові.

 

На сьогоднішній день перевага явно на стороні могутньої ще, недемократичної російської імперії, яка успадкувала всю могутню силу та непоборний арсенал засобів боротьби за збереження імперії і, не соромлячись, використовує його щодня та при кожній нагоді не тільки, образно кажучи, на терені своєї ″російської″ імперії, але й без ганьби та обмежень на території всієї дотеперішньої ″радянської″ імперії, ніби й не було розпаду Радянського Союзу, ніби нема України і ніби нічого за останніх двадцять років не змінилося вдома чи у світі! Це видно при підписуванні міждержавних угод про постачання газу Україні (та Європі), при підписуванні міждержавних угод про продовження перебування російського флоту в українському Чорному морі, при парламентських та президентських виборах в Україні, в претензіях до окремих частин території України, в претензіях до державної мови, української церкви, підручників з історії України для українських школярів та навіть в претензіях до окремих законів України.

 

Треті сили світу

 

″Співпраця″ між окремими народами, державами та навіть континентами на сьогодні пішла так далеко вперед, що сьогодні майже все з того, що діється в одній (чи в кількох) державах, стає предметом інтересу багатьох (чи й усіх) інших країн світу. Причому сьогодні нема сумніву також в тому, що кожна зі сторін ″співпраці″ чи зі сторін ″допомоги″ окремим державам при вирішуванні їхніх проблем, має на увазі перш за все свої власні інтереси.

Отже, занадто важливим чинником, від якого залежатиме подальший розвиток українсько-російської ″співпраці″ буде дійсність хто і як на чию сторону тої ″співпраці″ стане та якою мірою (якою силою, послідовністю та якими засобами) – ″допомагаючи″ вирішувати проблеми ″співпраці″ наведених сторін – буде прагнути задовольняти перш за все свої власні інтереси.

 

З тієї точки зору цілий ряд країн та важливих міжнародних корпорацій зацікавлені в тому, щоб Росія стала слабшою, рівночасно – щоб надалі залишилася досить міцною державою,  тобто такою, щоб не загрожувала пануванню та маніпуляції зі світом найсильнішим державам світу, проте одночасно була міцним партнером на випадок їхньої потреби ″чужими руками жару загрібати″! …

Подібно з різних причин по різному ставляться треті сили світу також до України, її сучасного стану, подальшого її розвитку та цілковитої її долі. Без сумніву існує немало країн та корпорацій, які не бажають собі міцної та міцніючої демократичної України – чи вже тому, що сповідують російський погляд на Україну чи з інших причин. Однак існують  також країни та корпорації, які бажають собі мати міцну українську державу навіть як засіб на послаблення сили Росії.

Це один принцип розподілу держав світу… Коли б діяв лише він, перемога, надовго була б на  боці імперської Росії.

 

Однак зовсім реально існує у світі також тенденція послаблювати диктаторські режими та зміцнювати демократичні тенденції на сучасному етапі розвитку людства. Тому існують країни, корпорації, але й окремі особи, яку прагнуть зміцнення демократичної України та її перемоги в боротьбі за свої інтереси у ″співпраці″ з Росією, бо вони свідомі того, що приклад України може бути сильним імпульсом для прискорення початку процесу демократизації також в Росії. (Існують … документи … про те, що окремі мільярдери Росії фінансували навіть Помаранчеву революцію в Україні, щоб …  тим самим – посилити  вплив-приклад  недемократичної України на диктаторську Росію.)

І саме від співвідношення ставлення тих найрізноманітніших третіх сил у світі та міри активної чи пасивної, прямої чи опосередкованої їхньої участі на стороні України чи Росії буде залежати якщо не цілковитий результат українсько-російської ″співпраці″, то у всякому разі … темпи, інтенсивність, форми та методи тої ″співпраці″.

 

Цю складність подальшого розвитку ″співпраці″ звикли називати об’єктивними та суб’єктивними передумовами перемоги одної чи другої сторони – ″слабшої″ України чи ″міцнішої″ Росії – демократії чи диктатури.

Однак, нехай саме з-за цієї складності ситуації на сьогодні ще не видно переможця; нехай не відомо коли, з якої нагоді та  звідки його чекати, що буде тою останньою краплею, яка визначить як час так і подобу, в якій він появиться... Якщо ще позавчора правдивим було твердження, що ″Зі завтрашнього погляду на справи виходить, що антидемократичність Росії є ще настільки міцною та ще надовго перспективною ознакою російської політики, що сподіватися полеготи Україні з боку Росії ще не приходиться і ситуація на краще тут скоро не зміниться″, то ситуація протягом останніх днів – після виборів до Держдуми Росії – настільки змінилася, що наведене твердження є ще правдивим, проте вже лише зі сьогоднішньої точки зору. Життя, – навіть в Росії – все-таки рухається вперед, отже, не виключена можливість, що ″завтра″ і там таки стане ″вчора″!

Тому й визначення сучасного стану та наявних тенденцій … може бути кроком вперед в остаточній боротьбі за перемогу.

Грудень 2011 року                                                                          Ю. БАЧА

 

Сьогодні – можливість…

 

Сьогодні вже в самій  недемократичній та все ще диктаторській Російській імперії, на чолі з претендентом на світову славу та перемого «руського мира« у всьому світі президентом Путіним, можна спостерігати – чути, читати й бачити – не тільки про те, що також в такій Росії мусить дійти до кардинальних змін в цілковитому характері країни, бо інакше не стане ні держави російського народу, на самого «русского« народу.

Протягом останнього часу путінівська Росія зробила такі подальші кроки в своїй імперській політиці по відношенню до раніш нею гноблених народів, зокрема до України, порушила стільки міжнародних правил та угод, що надалі мовчати про її політику вже неможна. Тому сьогодні вже не дуже дивують навіть заяви-прогнози «о надвигающейся сейчас на Россию семимильними шагами катастрофе«. Саме більш спостережливі росіяни (Немцов, Илларионов, Зубаревич та ін.) пишуть «о неизбежности уже в обозримой перспективе развала России. Поскольку падение авторитарного режима почти наверняка приведет к распаду России – Крым вернется в Україну, Калининградская область перейдет к Германии, Карелия – к Финландии, Курильские острова, Сахалин и часть Дальнего Востока России – к Японии, Сибирь – к Китаю и т. д. Кроме того, на территории России образуются отдельные государства – Татарстан, Чувашия, Калмыкия, Ингушетия и другие… Конечно же, еще в Молдавию вернется Приднестровье, а в Грузию – республіки Абхазия и Южная Осетия… Сейчас (в Росії –Ю. Б.) надо бояться не того, что у нас оттяпают Дальний Восток, а того, что инвестиции в экономику уже второй год сокращаются и развиваться мы уже не сможем… Эти огромные пространства РФ своими силами поднять не сможет. К этой мысли просто надо прийти и привикнуть.«

Такі прогнози про політику Путіна в Росії ще не перемогли над його пропагандою, проте як про можливість такого розвитку «матушки Росії« вже заговорили як у світі так і в самій такій Росії.

 

Завтра - дійсність

 

Якщо вчорашні мрії стають сьогодні реальною можливістю, то за всіма законами розвитку суспільства сьогоднішня можливість має завтра стати дійсністю; всі визначальні тенденції розвитку світової політики, економіки, етики й моралі сходяться на тому, що так воно й буде.

 

Однак…

 

Однак існує ще й світовий досвід… хоча б у такій українській народній приказці: «Здихаючий кінь - найбільше копає!« Подібно здихаюча імперія та, зокрема, її здихаючий псевдо-імператор міг би в передсмертних конвульсіях натиснути не ту «кнопку«! А щоб цього не сталося, необхідно всім миром скеровувати сьогоднішні можливості подальшого існування світу в тому напрямі, щоб нормальним способом зникали ненормальні можливості а перемогла нормальна можливість подальшого нелегкого, проте людського та людяного розвитку як окремих народів та держав, так і всього світу!

 

Пряшів, 2 листопада 2014 року                                          Юрій БАЧА