АКТУАЛЬНЕ

Друк

Борець за право бути ЛЮДИНОЮ

  • Борець за право бути ЛЮДИНОЮ

 

  • (З приводу третього тому «Вибраних творів» Юрія Бачі.
  • Ужгород, «Мистецька лінія«, 2014 р., 548 стор.)

 

  • Після нашого заочного та принагідного знайомства з відомим словацьким україністом професором Юрієм Бачею, який вже понад 65 років активно виступає в різних жанрах україністики – в художній літературі, в літературознавстві та зокрема в публіцистиці – нарешті перед нами  третій (завершальний) том його «Вибраних творів«, який минулого року з‘явився в ужгородському видавництві «Мистецька  лінія«. (В тому ж в-ві у 2006 році видали перший том його «Вибраних творів« – художня творчість, 555 стор., в 2008 році – другий: літературознавство та публіцистика, 595 стор.) Саме в третьому томі опубліковані найважливіші підсумкові праці різного профілю, згруповані до розділів: «З архіву«, «Слово до Словаччини«, «Слово до України«, «Слово про українців Чехословаччини«, «Слово про себе« та «Слово про автора« (добірка матеріалів інших авторів про Ю. Бачу), які додатково  освітлюють матеріали попередніх томів та відкривають нову сторінку  боротьби автора за право на власне сприйняття та розуміння світу, за право мати «в своїй хаті свою правду, і силу, і волю«, за право доносити ту правду людям і світові!

 

  • Складний та  суперечливий період переходу від суспільства, заснованого на  комуністичній ідеології та диктатурі, до суспільства, основою якого мала б бути влада народу, виводить на перший план сутність тої диктаторської системи, яку так старанно приховували від широких мас суспільства. З різних причин не менш старанно завуальовують  сутність тої системи ще й нині. Відтак, зумовлені такою ситуацією  проблеми не зникають, а ускладнюються та загострюються. Наш автор прагне,  щоб його праці перейшли з актуальних в історичні категорії. Однак, оскільки проблеми, яких вони – його праці –  торкалися до сьогодні не вирішені, то  вони  залишаються актуальними. Тому їх потрібно друкувати, читати та поширювати.
  • Представники диктаторської системи досі залишаються у владних структурах та й одурманюють частину населення споминами про «щасливе минуле« та навіть прагнуть повернути те минуле. А між тим сучасники не знають закулісної історії того «щасливого« минулого,  не  усвідомлюють його наслідки, не визначилися як будувати взаємини на новій основі, як і яку позицію займати в обставинах, коли те минуле все ще тяжіє над нами? 

 

  • «Найбільший вплив на все моє життя зробило моє селянське походження« – пояснює Юрій Бача. «В нашій багатодітній селянській родині все йшло в руслі міцно усталених народних та християнських традицій« (с. 469) Саме міцна народна культура була тою силою, яку не зуміла розхристати навіть всесильна марксистсько-ленінська комуністична ідеологія.
  • Свято зберігаючи заповіт своїх предків жити чесно,  юний герой оповідання ’’Убивця з чистою душею’’ у всьому сповідує  настанови свого роду і народу. Тому, коли учитель намагався зґвалтувати його дівчину,  він кидається на її захист, ненароком наносить учителеві такий удар, що залицяльник вмирає. Справжню причину смерті учителя в школі знають, проте старанно її приховують і ховають учителя з почестями, як людину заслужену і шановану. Цього лицемірства та брехні юнак не може знести і намагається відверто заявити про причину смерті нахаби. Однак йому не дають цього зробити. Безкомпромісний і до кінця чесний літературний герой  – подібно, як також автор твору – не може змиритися зі злом, яке творить учитель та педагогічний колектив. Честь і гідність для них – понад усе, вони – основа їхньої життєвої позиції. Саме тому публікація цього художнього твору у «Вибраних творах« автора  доречна.
  • Досліджуючи закономірности ставлення людей до справжньої моралі Ю.Бача переконливо доводить, що закладені в дитинстві принципи та ідеали розростаються в широку крону національних та  духовних цінностей,  формують питомо народне розуміння мети, смислу та цінности життя,  тверду та послідовну життєву позицію, яка потім проявляє себе саме в найтяжчих умовах та обставинах як природня позиція людини..
  • Про подібні питання-проблеми йдеться майже в кожному творі третього тому «Вибраних творів» Ю.Бачі. Композиційно видання побудоване так, що кожна його частина доповнює та розвиває іншу, а в основі всі вони розкривають та становлять сукупність поглядів Ю.Бачі, оцінюють попередню та сучасну епоху, її проблеми, людей та події в ній.
  • Основу цих поглядів творить ідея долі людини в долі суспільства, призначення людини у формуванні поступу нації. На думку автора саме в найскладніших умовах життя доля людини найтіснішим чином  пов’язана з долею суспільства. Саме  в складних умовах життя людина повинна визначити себе, своє місце в суспільстві.

 

  • На сторінках книги зустрічається історія українців Словаччини з їх сучасністю –  800 років відірваности історичного Закарпаття від рідних українських земель. Автор дійшов переконання, що жодна країна, в якій русинам Закарпаття доводилося жити не прагла їхнього розвитку, а лише різними методами та способами й темпами працювала на їх асиміляції та поступовій ліквідації. Власть імущі вносили у їх ряди розкол, вдавались до найрізноманітніших засобів нівеляції національної свідомости.
  • Ю.Бача прагне віднайти всі основні причини такого розвитку справи. Він виокремлює три з них: Ставлення країни проживання національних меншин (НМ) до тих меншин, ставлення країни власного народу до своїх  НМ та ставлення самої меншини до свого життя, до своїх проблем та до своїх завдань в справі поліпшення свого життя.  І на прикладах з історії та сучасності ілюструє дію названих вирішальних факторів.
  • Однак навіть найскладніші умови та обставини не зламали волі і духу земляків Юрія Бачі.  Навпаки.  Наперекір постійному обмеженню прав на землі, на релігійні, національні та соціальні права та можливості, тут в кожному історичному відрізку часу існували сильні характери, які оновлювали та підживлювали прив’язаність НМ до духовних витоків свого народу, поглиблювали усвідомлення потреби утверджувати їх у повсякденному житті.
  • Інші аспекти тої проблематики автор розглядає в праці ’’Будительство як концепція’’. Він  аналізує праці  доцента С.Добоша,  який на підставі збігу в окремих творах російського поета  А.Пушкіна та закарпатця Ю.Ставровського-Попрадова робить з останнього російського автора та доводить, що орієнтація українського Закарпаття на велику російську культуру є правильною орієнтацією. Однак під тиском інших фактів той самий Добош доходить до інших висновків. З одного боку він «традиційно вишуковує кожну дрібничку зв‘язку закарпатців… з російським життям і надає всьому тому традиційно високого позитивного значення, з другого боку не може не бачити, що ті дрібнички виходять з неправильної основи – …з не визнавання власного українського народу та його культури, з покладання надій не на власні сили, а на сили тої ж таки російської та австрійської тюрми народів  тощо.« (с. 231) І на завершення аналізу будительства наш автор заявляє: «Якщо дослідження минулого ведеться не тільки з метою пізнання життя й боротьби свого народу на попередніх його етапах, але й з метою повчитися з такої чи іншої боротьби, то логічним буде поставити питання про  висновки з попереднього періоду для праці на сучасному етапі. І далі стверджує: «Жодне будительство  –  самовіддана праця прогресивної української інтелігенції Закарпаття, яка сторіччями боролася проти соціального та національного гніту свого народу, – не спроможне розв‘язати цих питань. Будительство – можливе як конкретна культурно-освітня діяльність серед населення.., не спроможнє та безперспективне як концепція, як програма всебічного розвитку національної меншини.« (с. 224-225)
  • Захисники «будительства« (а в сучасності політичного «русинства«)  − виплід вірнопідданства таких псевдовчених політиканів. А потурання таким теоріям з боку органів влади України – це вияв нерозуміння суті проблеми та байдужости до того, що вороги українського народу чинять з немалими частинами того народу. Адже до сьогодні ми ’’не виділили їх в окрему групу діячів, не обпекли їх народним гнівом, ненавистю, прокляттям ’’ (с. 227).  Більше  того, добре усвідомлюючи загрозу цієї байдужости для нашої загальнонаціональної справи, Ю.Бача ставить питання про необхідність змінити таке становище, повести справжню боротьбу проти національної байдужости. Однак для проведення таких змін найперше необхідно повністю зрозуміти та усвідомити «наслідки такого підходу нашої інтелігенції до національних та культурних завдань нашого українського населення’’ і тим самим ’’підготувати ґрунт для того, щоб почати виробляти протидію такій безперспективній (і ганебній) історичній практиці’’ (с. 231). 

 

  • Розуміння залежності долі частки від долі цілого призводило кращих синів Закарпаття до пов‘язування їхньої долі з долею всього українського народу. З цього приводу автор пише:  «Після розпаду Київської Русі в історії українського народу вже не було держави, в якій було б об‘єднано весь український народ«. Усвідомлення цього факту приводить Ю.Бачу до аналізу особливостей державницького та культурно-національного життя всього українського народу та розуміння долі українських НМ в залежності від того, як сама Україна «цікавиться« собою та також долею тих меншин – важливих частин українського народу! (Автор свідомий того немаловажного факту, що на даному етапі поза Україною живе понад двадцять мільйонів українців – кожен третій! Причому понад сім мільйонів українців в пошуках праці були змушені залишити свою батьківщину лише протягом останніх років!)
  • Ю.Бача осмислює цей стан в єдности суперечностей. Він доводить, що окупаційні власті різними способами досягали свого. То приглушували національні почуття українців, примітизували спосіб їх мислення, переносили їх увагу з розвитку та утвердження себе як НМ на просте виживання.  Він визнає, що це стосувалося не лише минулого та не лише загнаного в гори, ізольованого від світу сільського населення, але й інтелігенції. Тут діяло  пристосуванство, кар’єризм, а часом і національна зрада.
  • Під впливом цього глибокого усвідомлення істини в долі українського народу Ю.Бача поступово переходить до критичного аналізу справ усього українського народу. Від початку 90-х років м. ст.. він попереджає про надмірне захоплення «величезними змінами« в Україні, підкреслюючи, що «зроблено занадто багато лише у порівнянні з вчорашнім днем, коли майже нічого не можна було робити.., проте у порівнянні з тим, що слід зробити для перемоги правди й справедливості в Україні, зроблено дуже й дуже мало. Україну, як самостійну й незалежну державу українського народу, лише проголошено, задекларовано, проте ще не реалізовано..!« – це постійне нам попередження від досвідченого автора.
  • Для розуміння такої позиції автора важливо й те, що заклики до активної праці-боротьби українського народу за реалізацію своїх домагань автор веде з відстані життя поза Україною («Велике видиться на відстані!« - С. Єсенін). Потреба боротьби за перетворення слів на діло осмислюється Ю.Бачею як на основі набутих знань так і на основі  прожитого і пережитого, з виру його життєвої  боротьби, з власного багатого життєвого досвіду.  У наслідку, основоположне для нього поняття «стати і зостати ЛЮДИНОЮ»  набуває нового змісту,  пов’язується з конкретними подіями, фактами, іменами, реаліями повсякденної дійсности. Відтак воно сприймається читачем не як абстрактне філософствування, а як щира й відверта розмова автора з читачем, як його прагнення  вивірити сутність своєї життєвої позиції і передати її прийдешнім поколінням як свій вистражданий життєвий досвід.
  • Розмірковуючи над цінностями людського життя, у листі до Євгена Концевича Ю.Бача, презентує свій досвід, що кожен удар долі має ще більше гартувати людину. Все це має в нас ’’ще твердіше відстоювати те людське й гідне уваги, заради якого живемо, боремося й переносимо всі й всякі удари’’ (с. 196). В такому разі   потрібно ’’не багато просити чи вимагати, а якнайбільше давати (виокремлено мною – О.В.), хоча інколи нам здається, що й того давання від нас ніхто по-справжньому не хоче’’ (с. 196). Ще виразніше й переконливіше автор говорить про це в листі до Дмитра Стуса: ’’…за ідеали потрібно боротися, а не вмирати за них..!’’ Тоді автор жив переконанням, що «краща розумна голова жива, ніж геніальна мертва?« Та поступово він уточнив свою думку. «Мабуть, таки доведеться за перемогу правди й справедливості… покласти бодай одну геніальну голову!« Отже, в разі потреби, необхідно ’’віддати і життя за своє переконання’’ (с. 206), прикладом чого й був та залишається для автора, отже й для нас,  батько Дмитра – Василь Стус. Зауважимо, що тут йдеться не про якісь героїчні вчинки під час війни, а про норми  повсякденного буття, що підсилює омножує значення цих узагальнень та висновків.
  •  
  • Переважна більшість матеріалів третього тому «Вибраних творів« заслуговує окремого аналізу – з-за своєї актуальности, форми та рівня їхньої презентації.
  • Зупинимось однак лише на двох з них:
  • Як літературознавець Ю.Бача часто критично аналізує також свої власні твори. Притому  часто висловлює сумнів у тому, чи – по відношенню до нього – є на що та на кого дивитися, що оцінювати, не те, щоб чимось пишатися. («Найгірше однак стало тоді, коли мене почали з’їдати сумніви. Бо коли вам все ясно –тоді є чим жити. Проте, коли кожну думку  починають, мов терміти, поїдати сумніви, тоді нізащо хватитися. Тоді такі проблеми не давали мені спокійно спати: З одного боку ″від самого початку активного суспільного життя... я засвоїв думку про те, що великим стане не той, хто прагне бути великим і робить все для своєї величі, а той, хто прагне якнайкраще працювати для свого народу, для загального добра... І задовільняло мене  перш за все почуття корисності праці... А нині підкопуються сумніви саме десь тут, під оцю впевненість... У моменти проясніння розумію, що живемо в занадто важкий час.., в такий час такі сумніви неминучі... Я знаю, великі люди зуміли розібратися навіть у найскладніших ситуаціях..,″  – а з другого боку – ″чого ти весь час прагнеш поводити себе як велика людина? ...А що, як ти звичайний наївник? Чого мучиш себе важливими проблемами, – а може ти звичайний невдаха?″ В неймовірно складних життєвих умовах, в яких авторові саме з-за його життєвих позицій доводилося жити, він весь час ставить перед собою питання чи зроблено все, що можна було зробити та чи все зроблено так, як варто було зробити?! (с. 463)
  • Саме такому занадто критичному аналізові не тільки своєї творчості та діяльності, але й усього свого нелегкого життя автор присвятив заключну частину – «Резюме« – до своєї мнимої «Автомонографії« (Не «Автобіографії – це було б природно, а саме  «Автомонографії..!« (с. 460). Ця праця – незвична за задумом, формою та глибиною власних сумнівів – справді підсумовує величезну кількість авторських підходів до всього його життя (тим самим уможливлює й іншим по різному його оцінювати).
  • Протидія комплексові неповноцінности, вторинности − перший крок до звільнення від байдужости, від зневіри в себе, у своїх силах та в побудові іншого майбутнього нації. Вагомим внеском Ю.Бачі у формування такої позиції, у розробку нової тактики боротьби з наслідками чи залишками комуністичної ідеології є розповіді про самого себе, про своїх колег, друзів та знайомих, про їх боротьбу з цими режимами.

 

  • ’’Вибрані твори’’ розкривають авторове розуміння чести, гідности, мети, смислу,  цінности життя, його систему розуміння людини та її ролі в історичному поступі нації.  Ця система ґрунтується на основі народної культури, на селянській етиці, на таких їхніх підставах як справедливість, працьовитість, невибагливість до життя, усвідомлення того, що корисною людиною стає той, хто основне своє призначення в житті вбачає у праці для свого народу, для загального добра. 
  • В основу соціалістичної ж дійсності закладались прямо протилежні цьому принципи. ’’Мало кого тоді дивувала практика, що з обранням чи призначенням на посаду людина неофіційно брала на себе обов’язок попри всякі звіти інформувати кого слід про все, що діялось довкола неї. Така практика вивищувала керівників над іншими людьми, підсилювала їхню міць та умовний авторитет, бо вони − без відома громади − могли паплюжити не лише своїх противників, але й своїх колег, друзів та співробітників. Така практика виховувала з людей підлабузників, якими легко було керувати. Така практика набула значного − масового! − поширення і стала складовою системи управління’’ (с. 453), −  пише Ю. Бача у своїх роздумах ’’Як я доносив навіть сам на себе’’. 
  • Досліджуючи глибинну природу цих процесів і явищ соціалістичного суспільства, заснованого на таких підставах, публіцист доводить, що все те розколювало суспільство на два протилежні полюси та, зрештою,  стало однією з причин краху цього суспільства.  Долі Ф.Іванчова, М.Мушинки, І.Чендея, М.Деркач, С.Гостиняка та багатьох інших, про яких оповідає автор, (зрештою й доля його самого) масштабно ілюструють картину такого суспільно-політичного буття, коли професори та академіки, визнані у світі письменники та митці, щоб заробити собі на шматок хліба, змушені були ставати кочегарами, пастухами колгоспних телят, різноробочими. Коли ж не витримували цих випробувань, різною мірою пристосовувалися до нових умов, (нерідко ставали сексотами, одержували винагороди, легко піднімалися кар’єрними сходинками) і в той само час переставали бути ЛЮДЬМИ.   Разом з тим Ю.Бача формує якісно новий погляд на співпрацю людей того часу  з органами держбезпеки, розширює наші уявлення про фронт боротьби за людину, за її право на нормальне людське життя та можливости й за таких обставин залишатися ЛЮДИНОЮ.  Критерієм чесности такої співпраці для Ю.Бачі служить добро чи зло, заподіяне людині, доказом цієї чесности  −  не лише звільнення з роботи, безробіття і поневіряння, страждання, але й в’язниця,  незламність духу незаслужено покараного владою та його сім’ї.
  • Саме ці аспекти розуміння та потрактування Ю.Бачею поняття ’’стати і зостати ЛЮДИНОЮ’’ зовсім по-іншому та значно глибше й ґрунтовніше розкрито передусім в  публіцистичній розповіді ’’Як я доносив навіть сам на себе?’’.
  • В той час, як десятки, сотні й тисячі «кращих синів батьківщини« на догоду диктаторській комуністичній владі доносили органам державної безпеки на своїх найближчих та часто й найкращих «друзів« все, що вони робили – але й не робили! –  а нині віднікуються від такого «патріотичного« служіння такій державі, в той сам час наш автор не тільки признається в подібній діяльності, але й з неймовірною точністю розповідає про свої доноси на своїх в околиці.
  • А робить він все це з кількох міркувань: Перш за все з метою викриття саме отої нелюдської антидемократичної та антигуманної системи влади комуністичної диктатури на одній шостій земної кулі та в її околицях, коли саме ота система оповила світ незрозумілою брехнею, що навіть наші найближчі і найрідніші є нашими найлютішими ворогами, яких треба нищити до сьомого коліна. По-друге, тому, що – на його думку – і так би ніхто не повірив, що органи безпеки могли в одному з центрів українського життя в Чехословаччині оминути і не підходити за інформаціями до такого зухвалого та активного культурно-освітнього діяча, письменника, літературознавця та – зокрема! – принципового публіцисту, яким від другої половини 50-х років м. ст.. Ю. Бача був та якого  не оминав у Пряшеві майже жоден український «буржуазний націоналіст«  – імперіалістичний агент з капіталістичного Заходу. І, по-третє, також тому, що за весь той майже півсторічний період «співпраці« нашого автора з його домашніми та нашими радянськими органами безпеки він –  свідомо  –  не пошкодив (майже) нікого, а якщо – то готовий був «матеріально і морально відшкодувати кожного, хто в результаті моїх (його – Ю. Бачі) доносів дістав хоч ляпаса по обличчі!« (На таку заяву «донощика« до сьогодні не зголосився ніхто!)
  • В результаті такого розуміння своєї «співпраці« з органами державної безпеки з‘явився документ неабиякого пізнавального характеру, що кидає яскраве світло як на характери «донощиків« так і на методи праці державних органів.

 

  • Ще в юності  Ю.Бача постановив собі  йти у житті слідом за принципами та ідеалами Т.Шевченка, наповнювати своє життя його заповітами, виконувати їх самовідданим служінням своєму народові. («Колись найкращим та найпростішим здавалося мені Шевченкове: «Ми просто йшли! У нас нема зерна неправди за собою«. А нині бачу що найпростіше – то  найтяжче в житті…« с. 463). За нашого автора скажемо однозначно: З цього дороговказу він не збочив протягом всього свого життя;  ці настанови своєї юности він виконує  повністю і чесно. Найголовніше те, що, формуючи себе як українську особистість, не копіював, не повторював попередників, навіть не дозволяв порівнювати себе з недосяжним Кобзарем, а боровся та   утверджував  його заповіти, принципи та ідеали в умовах такої суперечливої соціалістичної дійсности та панування комуністичної диктатури. Тим самим формував своє бачення, розуміння, потрактування проблем свого часу, вніс свою вагому частку у їх розв’язання та становлення  нового демократичного суспільства.   На основі особисто прожитого й пережитого відкривав і формував особливости нового, типу зв’язків людини і суспільства. Розвиваючи ідеї Т.Шевченка, І.Франка та інших своїх попередників, Ю.Бача наголошує на доконечній потребі  якнайшвидше подолати сформовані хибні уявлення про престижність цінностей сучасного життя, які багатьма нашими співвітчизниками зводяться до маєтків, безмірного накопичення грошей, тваринного, споживацько-паразитичного існування.
  • Певно: До кращих праць Ю.Бачі, як до джерела нових ідей, нового світогляду, основи нових громадських та громадянських взаємин у суспільстві будуть не раз звертатися  спеціалісти різних галузей життя не лише як до джерела пізнання минулого свого народу, але також як до першовитоків його усвідомлення й переживання у найтісніших взаємозв’язках з теперішніми та майбутніми проблемами.
  • У такому ж руслі  характеризують відомого письменника, вченого літературознавця, культурного та громадського діяча та – перш за все – запального публіциста! – також інші  спеціалісти, які писали про його життя й творчість: академік НАН України професор Олекса Мишанич, професор Петро Іванишин, поет Петро Скунць, журналісти Олена Литвиненко, Олександр Гаврош. Це документують також бібліографічні та інші матеріали «Вибраних творів« автора.
  • Все це переконує нас в тому, що, будучи свідомим своїх обов‘язків по відношенню до свого роду і народу, людина твердого характеру зі здоровим розумом та добрим серцем, навіть в найскладніших життєвих умовах може досягти помітних результатів, щоб стати і зостати ЛЮДИНОЮ!

 

  • м, Суми                                                                           Олексій ВЕРТІЙ