АКТУАЛЬНЕ

Друк

Вбивчі враження з антишевченківської України

Шановні,

Посилаю Вашим розумам і серцям моє ставлення до «дрібнички«,

яка  сталася в Україні напередодні двісті річчя від народження

Тараса Шевченка..!

 

ВБИВЧІ ВРАЖЕННЯ З АНТИШЕВЧЕНКІВСЬКОЇ УКРАЇНИ..!                                                                

Не той тепер Миргород,

                                                                                              Хорол річка не та..!

 

        Ніколи не забуду Шевченківський концерт у Львові 1958 року… і тому мені так хотілося бути й виступити в тому ж Львові, в тому ж переповненому залі Львівської філармонії перед такими ж свідомими львів‘янами в цьому році.

        … Йшов концерт. В програмі концерту виступив чудовий декламатор – подібний до нинішнього чудо-декламатора, народного артиста України Святослава Максимчука –маєстро Бондаренко. Люди були в захопленні від його виступу.., вони вбирали в себе кожне його слово, кожен помах його руки.., а коли він закінчив, оплескам не було кінця краю.

В цьому не було б нічого дивного, однак те, що весь зал на повний голос довгі хвилини вимагав: «Сон‘, ‘Сон‘, ‘Сон« – означало, що люди не тільки хочуть чути декламатора та Шевченка, але знають та усвідомлюють собі чому… і  якого хочуть чути Шевченка.

        Артист виходив, кланявся й дякував, а зал надалі гудів: «Сон‘, ‘Сон‘, ‘Сон« Артист прочитав ще кілька коротких – дозволених тоді – творів Шевченка, на сцену почали виносити стільці, бо мав виступити оркестр, поступово на ті стільці всідалися оркестранти та настроювали свої інструменти.., видно було, що  тими стільцями навмисне бухають, і тих оркестрантів у зал посилають, щоб заглушити голос залу, та зал знав і вимагав своє.

        Тоді я моїм сусідкам справа й зліва, відомим і славним на всю Україну співачкам сестрам Байко сказав, а потім так і написав: «На біса Вам вся сучасна українська радянська література, коли найсучаснішим Вашим письменником  був і є Тарас Шевченко!«

        От як знали львів‘яни свого Тараса і які в них були претензії до організаторів Шевченківського Свята підчас відлиги у 1958 році!..

 

… Навіть коли б я не був вимогливим до діяльності сучасної «вертикалі влади« в сучасній задекларованій проте ще не реалізованій Україні і не боліли б мене так безмежно непробачно величезні проблеми сучасного стану українського народу та його держави, навіть в такому разі я б не міг пройти мовчанкою повз неймовірний факт, який стався в рідному селі Тараса Шевченка з нагоди Шевченкового Свята у нинішньому 2013 році:

 

Органи влади ніби самостійної, незалежної

і ніби демократичної держави українського народу

і то саме з нагоди 199 річниці від народження Шевченка

заборонили читати один з кращих та правдивих творів

генія українського народу,

його «Розриту могилу«!

 

        І сто разів обурливіше подіяла на мене дійсність, що  ніхто в тій країні, – ні лауреати премії імені Шевченка, ні Герої України, ні численні академіки незлічимих Академій Наук, ні журналісти, ні комуністи, ні націоналісти – навіть! – ні Президент України – гарант Конституції найвищий, перший представник України у світі та й перед світом, (який замість того, щоб вимагав нормального виконування завдань від відповідних органів влади в державі часто бере на себе величезну кількість державницьких завдань, а потім не встигає відповідати за їх невиконання), – не надали цій історичній події належної – належної? – жодної оцінки і навіть не звернули на неї мінімальної хвилинної уваги, яку звичайно приділяють третьому розлученню чи четвертому одруженню якогось пройдохи чи морального проститута.

        На численних ювілейних чи урочисто-ювілейних академіях до передісторичного двісті річного ювілею Тараса краще читали бідну «Утоплену«, ніж підняли б голос, голосок чи бодай голосочок на захист свого генія – найбільшого прогностика й політика українського народу, який намалював для нас перспективу розвитку українського народу та його державницького життя на сторіччя наперед, правда, при умові, що ми будемо вчитися так, як треба, що виметемо зі своєї хати «варшавське сміття«, «грязь Москви«, проженемо з рідної землі усіх та всяких «сатрапів«, «батьків отечества чужого«,та зробимо все для того, щоб,  – нарешті! – після сторіч гніту й неволі – в своїй хаті запанувала своя правда, своя мова.., і сила, і воля!

        Ніхто й нічогісенько..!

        Ніби нічого не сталося..!

        Ніби то 1933-ій, а не 2013-ий рік!

 

        Давно було відомо, що понад тисячорічне викрадання історії та культури українського народу його «старшим братом«, (Києву – понад 1500, Москві – понад 800!), по території котрого ще вовки бігали коли український народ мав свою Київську Русь, – державу не тільки європейського, але й світового типу, рівня та значення, після кількасот річного імперського панування того брата над культурним народом, після майже сторічного одурманювання та поневолювання народу комуністично-нацистською ідеологію, яке попри те, що тримало народ в неволі та в рабстві, організувало голодомори та проводило геноцид народу, перш за все вихолостило душу людей і душу народу до тої міри, що народ та й його кращі  навіть ніби патріотичні сили вже й вірити перестали у можливість стати вільними у народів вільнім колі.

Все таки вірилося, що коли хтось посміє сягнути на сконцентрований розум, силу й волю народу, на його державницькі прагнення та сподівання, які все те уособлює в собі неперевершений Тарас, то в наш час такий смертний вирок українському народові ні від кого не-прой-дьот!

        А виходить… – справа з долею нашого українського народу насправді стоїть сто разів гірше ніж навіть найкритичнішим критикам справжнього стану здається!

 

        Єдино.., єдино – не по темі, а по духу! – гідно відповів не Віктор Володимирові, а Філарет Кирилові, що з нагоди 1025-річчя Хрещення Русі парадом правити буде Київ, а не Москва! Москва до свого ювілею Хрещення нехай ще трохи почекає..!

        Отже, знайшлась людина, яка порозуміла, що йдеться про останні краплі, які починають переливатися через край, спостерегла в одному конкретному ніби дрібному випадку прояв першорядної державницької проблеми і належним способом, – на належному державницькому рівні! –  гідно відповіла «старшому братові«.

        А решта України… мовчить, бо благоденствує.., бо піднімає Україну на боротьбу за перемогу кандидатів на привілейовані місця недоторканних слуг своїх амбіцій.., маєтків, мільйонів та мільярдів (перших десять уже потрапило між найбагатших людей світу та й в парламенті вже майно депутатів представляє четвертину держбюджету України.., а прем‘єр Уряду лякає народ, що на ліквідацію ям на дорогах потрібно мільярди доларів, а він не знає звідки їх взяти..!)… … …

 

        P. s.:

        Продовження буде!

        Продовження мусить бути, бо як його не буде, то скоро й нас не буде!!!

        Від імені українського народу його мусять написати Герої України, лауреати державної премії імені Тараса Шевченка, академіки.., але й яценюки, клички, тягнибоки, фаріонки, юлії, івани, петри, павли та й миколи.., – а завершити все те має Гарант Найвищий, якщо він не хоче удостоїтися інших гідних титулів, які  наш Тарас визначив для «батьків отечества чужого«!... … …   

 

Пряшів,15 березня 2013 року.                                            Юрій БАЧА,

                                                                                                          м. Пряшів, Словаччина