АКТУАЛЬНЕ

Друк

Моє розуміння Шевченка

 Юрій БАЧА

 

МОЄ РОЗУМІННЯ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

 

Належу до людей, які вважають, що не так важливо багато знати, як важливо багато розуміти, хоча таке розуміння справи ніби заперечує само себе, бо, здається, не можна багато розуміти, коли не знати все потрібне саме для правильного розуміння справи.

 

В історії українського народу не важко знайти людей, які жили довше, мали кращі умови здобути освіту, отже знали більше, ніж міг знати Тарас Шевченко, який з 47 років життя 24 років був кріпаком… – коли йому 13-ий минало він пас ягнята за селом.., коли інші посилено вчилися, він «носив воду школярам«.., коли іншим були до диспозиції університетські бібліотеки він тайно «списував Сковороду«, коли іншим служили майстерні академій мистецтва, він по ночах, при місячному світлі, перекреслював паркові скульптури…  З других неповних 24 років понад десять років його тримали в тюрмах та на засланні, з суворою забороною «писати й малювати«,– отже для релятивно вільного життя Тарасові залишилося десь десять років, та й в тих він не завжди міг робити те, що хотів.., – а зробив він для України та свого українського народу більше, ніж зробили для них цілі  армії, сотні «синів отечества«, десятки партій та інших організацій та установ. *

Проте у всій історії українського народу не знайдемо людину, яка б краще за Шевченка розуміла суть проблеми України та українського народу, – специфіку, особливості та відмінності їхнього життя та розвитку, їхньої історії, культури, психології, залежності їхньої долі від домашніх та іноземних факторів, умов та обставин.., і на основі аналізу життєвих фактів, але й домашніх та світових тенденцій розвитку суспільства з такою точністю та на такий довгий період визначила та обумовила такий чи інший можливий розвиток того народу та тої держави в залежності від використання чи не використання ними передумов, можливостей, знань та досвіду – свого й світового.

Ще за життя та за  понад 150 років від смерті Тараса – дома й у світі – понаписувано сотні, а то й тисячі книг, книжок, книжищ та книженят про найрізноманітніші аспекти життя й творчості того генія, що «був сином мужика і став володарем у царстві духу«, що «був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури«, як довів про Шевченка Іван Франко.

 

Тож ким і яким стоїть перед нами неперевершений геній не тільки української, але й європейської та й світової літератури сьогодні?

 

Недавно я висловив думку, що наперекір безлічі праць про найрізноманітніші аспекти життя, творчості та значення Шевченка як для України так і для світової літератури та культури, ми ще не усвідомили собі повністю величі і значення Шевченка зокрема для українського народу та його держави. Поки що не видно, щоб справжні шевченкознавці України та світу постали проти такого твердження. Навпаки, це твердження сприймається (можливо як неочікуване та несподіване), проте принаймні як актуальне саме на передодні історичного двісті річного ювілею Тараса і саме тому я його сьогодні хочу поширити та уточнити.

Українська літературознавча наука давно довела, а світова без застережень сприйняла, що наш Тарас по праву належить до найвидатніших поетів слов‘янського світу. Однак кращі дослідники життя, творчості і значення Шевченка йдуть далі і доводять, що в усій світовій літератури нема іншого подібного автора, який би виступав з такою гострою критикою існуючого суспільства, находячись в середині того ж суспільства. Іван Франко, наприклад, стверджував: «Я не знаю ні в одній європейській літературі подібної поезії, написаної в подібних обставинах. Адже «Німеччина« Гейне писана в Парижі, 1844,  Бичування («Les chatiments«) Віктора Гюго писані в Брусселі, 1853, постали – перша під впливом свобідного паризького повітря, а другі – на вигнанні, у вільнім краю, коли поетам не грозило нічого з боку тих властей, на які вони кидали свої громи.« (І. Франко, К. 1980, т. 26, 142). Інший автор: «Мало хто в історії світової культури з такою пристрастю і самовідданістю захищав людину і в людині все людське, як це робив Шевченко…  Важко знайти в світовій літературі поета, який би дорівнював Шевченкові своїм значенням для народу. (Є. Шабліовський, Тарас Шевченко і наша сучасність, «Наукова думка«, Київ, 1964, с. 88).

Отже «ера ліберальних реформ Олександра ІІ не засліпила очі українському поетові. «Шевченко не йняв віри царському лібералізму, і, не дивлячись на те…«, що за кожне своє слово міг знову позбутися елементарної волі, «він робив і думав усе-таки своє«. (Ф. Сірко, Шабліовський, там само, 88). Боротьба Шевченка проти царату становить один з провідних мотивів усієї літературно-громадської діяльності поета (Шабліовський, там само, 87) Необхідність «розгромити велетенську споруду рабства« (Ф. Сірко) – самодержавну Росію – була  непохитним, послідовним переконанням Шевченка. (Шабліовський, там само, 88)

 

А як стоїть справа з необхідністю дощенту розгромити велетенську споруду рабства та побороти її наслідки в сучасній Україні? «Чи довго ще на тім світі катам панувати?«

 

Тарас Шевченко – «незадіяний« прогностик України

 

Отже, якщо у всій історії українського народу нема людини, яка б краще за Шевченка розуміла суть проблеми України та українського народу, нашої історії, культури, психології, залежності нашої долі від домашніх та іноземних факторів, – впливів, умов та обставин.., – і на основі цього розуміння життєвих фактів, але й домашніх та світових тенденцій розвитку суспільства подала найкращий аналіз нашого життя і визначила такий прогноз нашого розвитку, який слово в слово, думка в думку вже понад 150 років щодня реалізується в нашому соціальному, національному державницькому, (навіть економічному чи адміністративному житті) з точністю, з якою ніколи не реалізувався жоден план чи будь-яка програма комуністичної та жодної іншої партії, – парламентської більшості чи опозиційної меншості, – та визначила й обумовила  перспективу такого чи іншого можливого розвитку того народу та тої держави в залежності від використання чи не використання нами передумов, можливостей, знань та досвіду – свого й світового, – то закономірно постає питання:

 

Як ми сьогодні використовуємо спадщину нашого неперевершеного генія, – його аналіз причин та наслідків такого чи іншого розвитку суспільства – України та українського народу –  та його прогностику, концепцію розвитку України – в боротьбі народу за «в своїй хаті свою правду, і силу, і волю«?

 

В концепції розвитку України та українського народу у Тараса Шевченка, поміж частковими варіантами можливого розвитку нашого життя, виразно виділяються два можливі шляхи, дві перспективи:

 

1. «Якби ми вчились так, як треба, то й мудрість би була своя«… Коли б ми були позбулися «варшавського сміття«, «грязі Москви«, «батьків отечества чужого«, «кабанів годованих«, своїх і чужих панів та підпанків та й усіх інших сатрапів, – то на оновленій землі давно «врага не було б, супостата, а був би син, і була б мати, і були б люди на землі (ІІ, 147). Коли б ми були перейняли досвід Шевченка про те, що «такі речі, як свобода людини і національності, як національна самостійність та незалежність, рівноправність народу і держави не дістається просто з рук божих..,  що їх не дають з ласки і для наших гарних очей ті, що досі тягли користь з нашого поневолення, з нашої темноти та бідноти.., що боротьба за визволення (освободження) української нації буде довга і важка…«, коли б ми – за порадою Тараса – були схаменулися від усвідомлення небезпеки загибелі, зникнення нашого народу та його-нашої держави.., – і працювали  б на реалізації цієї перспективи! – то обов‘язково давно були б ожили степи й озера, обов‘язково давно була б воскресла Україна і, український народ давно був би досяг «в своїй хати свою правду і силу, і волю«, а сам народ давно був би став «вільним у народів вольнім колі«… **

2. Коли однак надалі залишимось хохлами-малоросами або моголами чи слов‘янами  – славних прадідів великих правнуками поганими, – (в залежності від того, «як німець покаже та до того й історію нашу нам розкаже«) – коли надалі будемо пертись на чужину, шукати чужого добра, шукати того, чого немає ні на небі, не те, що на землі.., коли надалі будемо вивчати й знати всі мови слов‘янського люду, крім своєї.., коли  ми не скористаємось з досвіду Тараса, що не треба коритися, – і не скаржитися і не плакати! – а треба боротися! – бо лише в боротьбі виростуть крила…

– тоді згине й щезне Україна, не стане сліду на землі..!

 

                                                                                  Тож котру перспективу протягом сторіч готували нашому народові  його вороги й воріженьки, котру… протягом майже сторіччя, зокрема в зореносний радянський час, планував для України її «старший брат«? Яку перспективу реалізує сучасна «вертикаль влади« в Україні та яку долю виберемо й виборемо остаточно для подальшого існування та розвитку всього нашого народу та його держави – вільної і незалежної та демократичної української України?

 

Я не належу до людей, які з огляду на справді неймовірно критичний стан людських та українських справ у сучасній Україні демагогічно твердять, що краще жилося в період «розгорнутого будівництва комунізму«, бо свідомий того, що саме тоді – свої й чужі! –  мільйонами нищили наш народ сибірами, голодами та голодоморами;  в революціях, індустріалізаціях, колективізаціях, атеїзаціях  руйнували основи нашого українського матеріального і духовного життя, сотнями тисяч розкидали наших громадян по «необ‘ятних« просторах одної шостої земної кулі, а на наші родючі землі завозили іноземців, – рядових трударів, але переважно ідеологів-інструкторів, рівно ж керівних представників – «очільників«! – партії та держави, які не визнавали нашого права на нашу правду в нашій хаті; саме тоді і саме такі вбивали в нас волю по-людськи жити та по-українськи  мислити й дихати – слово рідне мовити не дозволяли! – проте так само не належу до людей, які маючи такого свого національного генія-учителя, генія-просвітителя, генія-провісника подальшої долі народу та держави, такого Прометея і Мойсея, такий величезний всенародний історичний досвід за плечима, таке багатство своєї історії та культури сьогодні пасують нехай перед немалими та нелегкими, проте все-таки перед тимчасовими проблемами остаточного періоду боротьби народу за свою правду, силу й волю, за вільне й самостійне життя нашого народу в народів вільнім колі. І скоріше замовчують всього свого Шевченка ніж уважно його читають, не минаючи ниже титла, ниже тої коми..!

Не належу до людей, які механічно порівнюють сучасний стан нашого життя з колишньою царською та радянською імперією, проте належу до людей, які ясно– бачать, що залишки не так «варшавського сміття« як «грязі Москви« та й зокрема нашого панства надалі «гірше ляха« нас надалі розпинають та планують надалі не дозволити завершити боротьбу за виконання заповіту нашого Тараса. Відомо, форми життя часто міняються, його зміст та проблеми людства залишаються майже без змін століттями й тисячоліттями. Отже, – багато чого змінилося, багато чого зникло, проте багато чого нелюдського залишилося, - хоча, може й трансформувалося – з попередніх практик імперій. Однак, маючи Шевченка з його універсальним поглядом на нашу волю й неволю, на нашу долю й недолю, на наше минуле та на можливе наше майбутнє, ми не можемо – і не сміємо!  – перестати боротися за  остаточну перемогу нашого народу.

І якщо щось не подобається отим залишкам сміття, грязі та власним мерзотникам не подобається наша боротьба за гідне життя нашого народу в своїй не чужій державі, – то їхня справа; якщо солженіціни з путінами та усім їхнім сума збродом не можуть «обустроїть« Росію без України, якщо, за їхнім куцим розумом «Росія може бути тільки великою, або ніякою, (а без України вона, мовляв, великою бути не може), то їхня проблема! Заради таких політиків «старшого брата« ми не можемо не вирішувати своєї долі; ми маємо свого прогностика, свого провідника, свою історію, культуру, а в них і свою мову, – тому ми за дружбу з кожним народом і з кожною порядною людиною, – проте ми не будемо надалі гнутися-вигинатися перед нащадками царської, радянської чи російської імперій!

 

 

На жаль, я не можу сказати, що в належній мірі знаю сучасну Україну, її пресу, пропаганду, політичну рекламу та інші засоби масового (переважно) обману народу. Проте, здається мені, знаю сучасну Україну настільки, щоб побачити та зрозуміти, що сучасна Україна не розвиває, а, скоріше, забуває не тільки ідеї, мрії, смисл життя та боротьби Тараса Шевченка за інтереси народу та його держави, рівно ж прогнози України, але забуває вже навіть про саме існування в її історії такого «провідника цілого народу« (І. Франко), такого геніального борця за справедливість, рівноправність, людську гідність звичайної людини, отих, братів незрячих, гречкосіїв, рабів німих.., яким був Шевченко.

Бо навіть у  спрофанованих, примітивних та вульгарних популістських передвиборчих кампаніях чи в передвиборчих програмах  партій   чи надуманої псевдо опозиції, рівно ж у обіцянках самовисуванців та мажоритарників, які всі перед виборами обіцяють народові бути захисником його інтересів, а після виборів забувають про свої обіцянки і  перш за все дбають про свою недоторканість, про понад двадцятикратну свою зарплату у порівнянні з зарплатою «середнього« громадянина України, якщо тому «середньому« вдасться знайти «середню« працю та якщо такому «середньому« громадянинові «середній« мільярдер, (яким, часто буває сама держава) «соізволить« заплатити оті тяжко зароблені «середні« копійки!, – навіть в такій «державницькій« діяльності держави та «блюстителів« її намагань не слідно – не видно і не чутно! – бодай посилання на думки, мрії чи хоча б на точні аналізи та прогнози того генія нашого народу. (Хоча давно відомо, що передвиборчі програми, заяви, проголошення та обіцянки не робляться з метою майбутньої їхньої реалізації, а тільки для обману виборців та для перемоги таких кандидатів на «всенародних« виборах.)

Однак не краще обстоїть справа зі справді  творчим використанням  спадщини Шевченка навіть в урядових програмах «більшості« чи в недолугій критиці «опозиції« інколи справді нерозумної та виразно антиукраїнської політики сучасної «вертикалі влади« в Україні. І тут (в опозиційній критиці) не видно творчого (жодного!) використання Тарасової фундаментальної критики недоліків тогочасного суспільства та їх порівняння з недоліками та несправедливістю сучасного суспільства, хоча окремі недоліки сучасної капіталістичної (чи вже імперіалістичної сучасності) не йдуть у жодне порівняння з тодішніми недоліками тодішнього капіталізму. (Понад сто років тому І. Франко,  критикуючи Енґельсову народну державу, твердив, що саме держава «… передусім усього та всеможна  сила держави налягла би страшенним тягарем на життя кожного поодинокого чоловіка…. Люди виростали б і жили би в такій залежності, під таким доглядом держави, про який тепер у найабсолютніших поліцейських державах  нема й мови…« Керівні державні «люди мали би в своїх руках таку величезну власть над житєм і долею міліонів своїх товаришів, якої ніколи не мали найбільші деспоти. Стара біда – нерівність, вигнана дверима, вернула би вікном, не було би визиску робітників через капіталістів, але була би всевладність керманичів – все одно чи родовитих, чи вибраних,  – над мільйонами членів народної держави. А, маючи в руках таку необмежену власть хоч би лише на короткий час, як легко могли би ті керманичі захопити її на завсіди..!« (І. Франко, Що таке поступ?))

Невже ж сучасним – як би їх назвати? – «псевдо« виразникам, захисникам інтересів народу та всяким – ніби! – провідникам народу не видно і не чутно, що тут йдеться про класичний приклад, коли всю ту критику понад сторічної давності тогочасної ситуації та політики можна взяти і перенести її, як блок тексту в сучасному комп‘ютері, на оцінку сучасної ситуації та політики також нашої держави? Невже ж тим борцям за народ нічого не говорять вискочки мільйонери та мільярдери , які, до того ще, не збагатіли в результаті тяжкої праці бодай одної генерації їхнього роду, а омільярдилися протягом дня чи ночі, бо були в потрібний час  на потрібному місці і мали знайомства з найвищими державними мужами саме отої всевладної і всесильної держави, яка мала бути «правильною, рівною« та діяти, «як добре заведений годинник«.

 

Був час і були люди, переконані в тому, що «один лише спогад про життя Шевченка здатний (був) звеличити і облагородити нашу душу. Без таких людей давним-давно зачерствіло  б  людське серце  і заглохла  б нива життя (П. Грабовський).

То які сьогодні наші душі? Облагороджені вони величчю Шевченка? Його боротьбою проти царату.., і становлять сьогоднішні наші проблеми, – часто помножені на декілька разів! – ще й сьогодні «один з провідних мотивів усієї нашої літературно-громадської діяльності?« (Ш.  87) Залишається необхідність «розгромити велетенську споруду рабства« (Ф. Сірко) і нашим непохитним, послідовним переконанням, як то було в Шевченка? (Ш. 88).

 

(За браком часу – тільки з тієї ж причини (та ще з тієї, щоб ви могли подумати над відповіддю!) – відповіді на зачеплені питання залишаю на Вас: Котру з можливих перспектив оберете для України, хто і яку Україну будує сьогодні «на нашій не своїй землі« і яке місце в цьому будівництві сучасної України займаємо ми, нащадки Тараса, продовжувачі – ніби! – його традицій?)

 

Як на мене, подібно як  дотеперішня Україна не виконала вимог Шевченка для того, щоб Україна стала вільною в народів вільнім колі, хоча український народ ніколи не переставав боротися на життя та на смерть за свою вільну й незалежну батьківщину, подібно й сьогодні офіційна «вертикальна« Україна не поспішає виконати вимог демократичної Європи суттєво підсилити та затвердити свою демократичність, продемонстровану перед світом недавно у всенародній українській оранжевій революції, та увійти у коло демократичної Європи, а в ній, на рівних з іншими народами та державами правах, продовжити та підсилити боротьбу за розвиток демократичності та гуманізму своєї історії та культури, перш за все – за реалізацію задекларованої вільної і незалежної держави українського народу та її громадян!

 

  • Оскільки присутні (та й взагалі в Україні) достатньо знають написане Шевченком, ми не будемо посилатися на твори поета, а зосередимо свою увагу на наше розуміння його значення для сучасної України та українського народу.

 

**І не було б жодної потреби виганяти сьогодні з рідної землі за куском хліба понад сім мільйонів громадян та змушувати мільйони дівчат, дружин та матерів тинятися попід тинню сиротами по всій Європи, продавати не тільки свої робочі руки й тіла, але й своє українське серце та душу, – багатство, яким ми мали б гордитися та берегти його як золото наше національне й людське найзолотіше.., та яке так уміло використовує не тільки відомий шоу-бізнис, але й інші, куди аморальніші бізнеси… А між тим вдома на руках стареньких бабусь та дідів виростають сиротами живих батьків цілі покоління діток… А між тим ті мільйони вигнанців, – хоч і посилають мільярди доларів у державний бюджет України, не мають жодного свого представника не тільки в місцевих, але навіть у найвищих державних органах влади… А між тим «ніби опозиція« піднімає Україну на здобуття для них місць в тих органах влади, на захист їхньої недоторканості та на збереження неймовірних та зовсім незаслужених пільг, вигід та прав тих недоторканих!..

 

Пряшів, 16 квітня 2013 року                                                                           Юрій Бача

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

«Читайте Шевченка, а там отворена вам ціла…історія і душа українського народу, там є найкращі скарби українського народу.«  – про це знав і розумів уже Василь Стефаник.

 

І якщо правда, як твердив А. Луначарський, що «заради Шевченкові скарби української душі, наче повновода ріка, влились у загальний потік людської культури, що хвилями пливе на зустріч  світлому майбутньому« людства, то чому ті скарби української  душі не пливуть хвилями сьогодні на зустріч світлому майбутньому саме українського народу.. , а пересихають, як і весь Дніпро?  Або зникають, бур‘яном вкриваються, цвіллю зацвітають, як сотні річок та ставків та заростають бур‘яном, як «степи й озера«….…заснула Вкраїна,

Бур‘яном укрилась, цвіллю зацвіла,

В калюжі, в болоті серце прогноїла

І в дупло холодне гадюк напустила… (Шаб 62)

 

Рад. Літ-во замовчувало нац.-зм Ш-ка як ідейно-ест-ну основу його творчості… Модно було говорити про Ш-ка – поборника дружби н-ів, інтернац-та, забуваючи при тому, що він передусім був видатним укр.. патріотом, найбільшим нац.-ним поетом У-ни (Скоць 8)

Настав час покутувати свою велику провину поеред Ш-ом і нашою історією. (Скоць 9)

Ш-ко – поет національний…«жоден з них, навіть великий з великих – Мицкевич не виявив своєї любові до вітчизни у такій зворушливій формі, з такою майже шаленою силою.« А. В. Луначарський (Лун А. В.,  Великий народный поет  Тарас Шевченко). – К. 1961. – С. 19)   (Скоць 39)

Образ  «начетверо розкопаної, розритої могили« - це символічне вираження московського колоніально-руйнівного «господарювання« на Україні. (Скоць 17)

Нам скажуть: не робіть культу Шевченка. Можливо, не треба робити культу. Але в нашому народі він є і, мабуть, довго ще буде. Така вже об‘єктивна закономірність національної історії України і ролі Шевченка в ній. Україна і Шевченко, Шевченко і Україна – поняття неподільні. Немає України без Шевченка, як Шевченка без України. (Скоць 20)

Колись Дмитро Павличко сказав: Шевченко породив українську націю, Франко її виховав. А Роман Лубківський назвав Шевченка вседержителем українського народу, яко його отець, син і дух святий. Сказано гарно, образно поетично…. Остап Вишня писав, що Шевченко врятував, утвердив і обезсмертив вже народжену українську націю. (Скоць 21)

Жіноча недоля для Т. Шевченка – передусім соціальна трагедія, всенародне лихо, породжене кріпацькою сваволею. (Скоць 22)

Укр Кобзар прославив матір і материнство на весь світ, став щирим і великим заступником найбільш гнобленої серед гноблених жінки-трудівниці, яка в умовах кріп ос лихоліття була позбавлена найвищого і найсвятішого права – материнського щастя. ‘Не знаю в літ всесвітній поета, - писав Франко, - котрий би так витравало, так гаряче і з цілою свідомістє промовляв в обороні жінок, в обороні їх права на повне, чисте людське життя, котрий би таким могучим словом бичував все те,, що в‘яже, деморалізую і тисне женщину. Не знаю в літературі всесвітбі поета, котрий би представив так високий і так щиро людський ідеал жінки-матері, як се вчинив Шевченко. І.Ф. 50, 28, 122 (Скоць 24)

    «Той руйнує«, «той той тузами обирає«, «той той нишком у куточку гострить ніж на брата«, «той… як кішечка підкрадеться… та й запустить пазурі у печінку«, «той щедрий та кокошний, все храми мурує, та отечество так любить«, але «із його, сердешного, кров, як воду, тощить«. Але сутність усіх однакова. Вона – експлуататори, грабіжники, кати. (Скоць51)

У політичному посланні «І мертвим, і живим…« об‘єктом політ оскарження поет обрав  укр.. дворян інтел-ю,.. викрив ліберальне народолюбство,  лжепатріотизм, нац. Нігілізм, , яничарство, фарисейство, схиляння перед іноземщиною, (Скоць 161)

 

«Читайте Шевченка, а там отворена вам ціла…історія і душа українського народу, там є найкращі скарби українського народу.«  – про це знав і розумів уже Василь Стефаник.

 

І якщо правда, як твердив А. Луначарський, що «заради Шевченкові скарби української душі, наче повновода ріка, влились у загальний потік людської культури, що хвилями пливе на зустріч  світлому майбутньому« людства, то чому ті скарби української  душі не пливуть хвилями сьогодні на зустріч світлому майбутньому саме українського народу.. , а пересихають, як і весь Дніпро?  Або зникають, бур‘яном вкриваються, цвіллю зацвітають, як сотні річок та ставків та заростають бур‘яном, як «степи й озера«….…заснула Вкраїна,

Бур‘яном укрилась, цвіллю зацвіла,

В калюжі, в болоті серце прогноїла

І в дупло холодне гадюк напустила… (Шаб 62)

 

Рад. Літ-во замовчувало нац.-зм Ш-ка як ідейно-ест-ну основу його творчості… Модно було говорити про Ш-ка – поборника дружби н-ів, інтернац-та, забуваючи при тому, що він передусім був видатним укр.. патріотом, найбільшим нац.-ним поетом У-ни (7-8)

Настав час покутувати свою велику провину поеред Ш-ом і нашою історією. (8)

Ш-ко – поет національний…«жоден з них, навіть великий з великих – Мицкевич не виявив своєї любові до вітчизни у такій зворушливій формі, з такою майже шаленою силою.« А. В. Луначарський (39)

Образ  «начетверо розкопаної, розритої могили« - це символічне вираження московського колоніально-руйнівного «господарювання« на Україні. (17)

Нам скажуть: не робіть культу Шевченка. Можливо, не треба робити культу. Але в нашому народі він є і, мабуть, довго ще буде. Така вже об‘єктивна закономірність національної історії України і ролі Шевченка в ній. Україна і Шевченко, Шевченко і Україна – поняття неподільні. Немає України без Шевченка, як Шевченка без України. (20)

Колись Дмитро Павличко сказав: Шевченко породив українську націю, Франко її виховав. А Роман Лубківський назвав Шевченка вседержителем українського народу, яко його отець, син і дух святий. Сказано гарно, образно поетично…. Остап Вишня писав, що Шевченко врятував, утвердив і обезсмертив вже народжену українську націю. (21)

Жіноча недоля для Т. Шевченка – передусім соціальна трагедія, всенародне лихо, породжене кріпацькою сваволею. (22)

Укр Кобзар прославив матір і материнство на весь світ, став щирим і великим заступником найбільш гнобленої серед гноблених жінки-трудівниці, яка в умовах кріп ос лихоліття була позбавлена найвищого і найсвятішого права – материнського щастя. ‘Не знаю в літ всесвітній поета, - писав Франко, - котрий би так витравало, так гаряче і з цілою свідомістє промовляв в обороні жінок, в обороні їх права на повне, чисте людське життя, котрий би таким могучим словом бичував все те,, що в‘яже, деморалізую і тисне женщину. Не знаю в літературі всесвітбі поета, котрий би представив так високий і так щиро людський ідеал жінки-матері, як се вчинив Шевченко. І.Ф. 50, 28, 122 (скоць 24)

    «Той руйнує«, «той той тузами обирає«, «той той нишком у куточку гострить ніж на брата«, «той… як кішечка підкрадеться… та й запустить пазурі у печінку«, «той щедрий та кокошний, все храми мурує, та отечество так любить«, але «із його, сердешного, кров, як воду, тощить«. Але сутність усіх однакова. Вона – експлуататори, грабіжники, кати. (скоць 51)

У політичному посланні «І мертвим, і живим…« об‘єктом політ оскарження поет обрав  укр.. дворян інтел-ю,.. викрив ліберальне народолюбство,  лжепатріотизм, нац. Нігілізм, , яничарство, фарисейство, схиляння перед іноземщиною, (скоць 161)