АКТУАЛЬНЕ

Друк

Не ПАРТІЯ а НАРОД..!.

Юрій БАЧА, м. Пряшів, Словаччина

 

Не ПАРТІЯ, а НАРОД, не ЧЛЕНИ ПАРТІЇ, а ГРОМАДЯНИ!

 

В Україні поширюється думка, що основною передумовою принципового поліпшення ситуації в країні є повалення сучасної антиукраїнської влади в країні.

Якщо ця думка правдива, тоді на черзі друге важливе питання: Як цього досягти?

Майже усі програми, плани, проби, спекуляції, комбінації, намагання  крутяться й вертяться довкола ПАРТІЙ, як ніби єдиної можливої форми досягнення успіху.

Можна навести причину такого розуміння проблеми:

         При всіх розмовах про поліпшення життя в  Україні неважко помітити, що переважній більшості незадоволених (ніби опозиціонерів) йдеться перш за все про вирішення своїх особистих й приватних справ-проблем, про переведення свого особистого статусу з переможеного у переможця, бо саме такий статут гарантує  доступ до влади та до неймовірно високих та й неймовірно незаслужених вигід, пільг та недоторканостей. Одночасно всі ті програми, плани, концепції, дискусії свідчать про обмеженість поглядів отаких незадоволених на справжній стан реальної та універсальної кризи України. Саме глибина, ширина, складність, реальність та універсальність кризи не дозволяє розв‘язання проблеми формою партійної діяльності, не залежно від того, чи партія буде права чи ліва, нова чи стара, ортодоксальна чи реформована, комуністична чи націоналістична.

 

Отже, слід прийняти за аксіому, що жодна політична партія (чи об‘єднання політичних партій у коаліцію) в системі сучасної «вертикалі влади« в Україні не спроможна змусити може й мільйонну привілейовану та недоторкану прокомуністичну та прорадянську антидержавну та антинародну «еліту« зректися своїх панівних над народом позицій і почати від завтра справді служити народові: розуміти його справжній стан, жити його проблемами і робити все для поступового та неустанного поліпшення його життя, (не виплачуючи собі за цю службу може й понад двадцятикратної зарплати та не користаючи ще з майже безконтрольного пакета дальших незаслужених вигід, пільг та недоторканостей).

Необхідно, отже, знайти спосіб як оминути величезний вплив, силу й досвід, підступність та ненажерливість дотеперішнього партійно-державного апарату, його мафіозну основу, його корупційність та продажність. Образно кажучи: Якщо сучасна антидержавна та антинародна еліта нараховує може й (чи й понад) мільйон людей (в тій системі зацікавлених) та майже необмежені можливості зловживання тою системою, то для діючої зміни того стану необхідно зорганізувати набагато більше мільйонів людей, які б паралізували існуючу нині антинародну політику держави,( не таку вже залізно стабільну, якою вона себе вважає).А для цьогонеобхідно створити колектив з українського народу та інших громадян України )і на початок, наприклад, послідовно вимагати викрити всі Врадіївки, покарати убивць кожного Ґонґадзе, не залишити не покараним жодне розкрадання народного майна та не терпіти поневолення рядових громадян найрізноманітнішими його «слугами«! Тобто, необхідно вимагати та досягти верховенства права: дотримання існуючої конституції та всіх інших не завжди (не таких вже) поганих законних норм та ліквідації всіх «законних«  норм, які служать саме теперішній системі влади та мають явно антинародний – антисоціальний, антиукраїнський, корупційний, продажний мафіянський характер.

Слід, отже, випрацювати план виведення України з загальної та універсальної кризи, - з критичного чи вже й катастрофічного стану економічного, державницько-національного, соціально-здоровельного життя народу та й держави,  а тоді шукати та знаходити належних менеджерів, (тільки не серед сучасних партійних босів.., хоча можна приглянутись і до осіб з понад шість нульовим банковим рахунком). Хоча з одного боку чути, що найбільш дефіцитним товаром в Україні є кадри, з другого боку слід пам‘ятати, що Україна не перестала родити потрібних порядних добродіїв! Потрібно лише вміти шукати та хотіти знаходити!

 

          Існує  думка, що в цій боротьбі – за повалення антинародної влади! – не сміємо допустити революції, бо, мовляв, жодна революція ще до остаточного позитивного рішення невідкладних завдань суспільства не призвела. (Проте навряд чи ця думка – одна з безлічі думок! – переважає в поглядах про шляхи повалення існуючої влади. Бо, знаючи історію та й сучасність України,  слід рахуватися з тим, що українському народові остогиділо  вічно коритися та слугувати (хоча б «старшому« братові) і тому  серед українців є й такі, яких свербить рука взятися за кийок.)

На наше глибоке переконання жоден хаос – чи вже під назвою революції чи повстання – справу не тільки не вирішить, але ще обов‘язково їй пошкодить. Проте, з другого боку вирішити всенародні проблеми державницької ваги без активної та масової участі широких народних мас – не членів партії, а таки народних мас! – так само неможливо.

В цьому аспекті справи нам мусить  бути ясно:

 

Не ПАРТІЯ – а НАРОД!

Не ЧЛЕНИ ПАРТІЇ – а СВІДОМІ ГРОМАДЯНИ!

Не ПРОГРАМА ПАРТІЇ – а ПЛАН ВИВЕДЕННЯ УКРАЇНИ З КРИЗИ!

 

(Деталі вимагають солідного обговорення!

Хоча сучасна «вертикаль влади« в Україні використовує безліч різні форми, методи та способи на посилення своєї влади та на дискредитацію незадоволеного народу, в Україні ще існують демократичні можливості говорити про ситуацію в країні та легальними способами шукати можливості зміни цього становища. То ж – поміркуймо – поки можна.)

 

         Не можна не рахувати з тим, що влада скористається всіма існуючими засобами перешкодити її поваленню. А тут один тільки перелік таких засобів та способів боротьби за збереження своєї позиції був би безконечним. Бо ж, коли антинародна та антиукраїнська влада сучасної України в боротьбі за утримання влади над народом використовує десятки явних та й таємних – легальних, нелегальних,  гуманних, антигуманних, законних, протизаконних, політичних, економічних, національних, релігійних, юридичних, військових, адміністративних, корупційних, злодійських , мафіянських та десятки інших дійових, провокаційних та камуфляжних способів та методів – тобто, на її стороні весь законодавчий,  виконавчий, судовий, військовий, адміністративно-державний власний апарат-ресурс та ще (на підмогу їй) неконтрольований (тим самим більш небезпечний) «братній« закордонний явний, таємний та понад таємний резерв у т. зв. мирні часи, то хто й що заборонить їй використати всі  можливі й неможливі способи й методи та ще стократ побільшені, та у справді необмежених комбінаціях, варіаціях та й пермутаціях в часах «антидержавних«  дій «антинародних« сил, спрямованих на «знищення« держави?

 

         Стратегічні завдання обох сторін тут статично ясні: Влада не сміє піддатися, а «незадоволений народ« мусить перемогти.  Отже обговорення й підготовка рішень стратегічних завдань може йти ще в мирні часи і то паралельно та й самостійно, бо такі рішення незалежні від другої сторони. Проте численні тактичні кроки сторін залежать (будуть залежати) від кроків другої сторони. Саме тому жодна сторона не може вгадати чи наперед визначити (принаймні не всі) відповідні свої кроки.

         Однак не менш відомо – (тільки другою стороною все ще не усвідомлено), що друга сторона – яка йде (хоче, може, повинна) замінити антинародну владу нічого з цього не має, (якщо не бути наївним і не вважати такими штабами плиткі передвиборчі домовленості ніби опозиційних партій про спільну дію). Єдино, чого опозиція свідома, то того факту, що місць на Олімпі мало, а бажаючих стати «недоторканими«  тьма-тьмуща! Саме тому ця боротьба за крісла й корита, а не «за народ та його волю!«

Тоді що робити другій стороні? (Зректися боротьби за теплі містечка? Лицемірити і грати на дві сторони? Примкнути до Арсенія, Віталія чи Олега? Сидіти, чекати й сподіватися? Або спробувати «піднімати країну« на здобуття власної недоторканості галопуванням по Україні?  Бачите, які можливості в другої сторони!)

Тому ще раз підкреслюємо нашу думку: Треба почати створювати штаб! Тільки не на базі корумпованих політичних партій, в яких в жодній вже й дотепер не обійшлося без політичних, фінансових, моральних чи інших скандалів; тільки не на обіцянках самовисуванців, (які на практиці так чи інакше повинні будуть примкнути до котрогось міцнішого політичного звіра); не на взаємній недовірі до себе та своїх поплічників у власному чи в сусідньому партійному штабі, навіть не на базі нових політичних партій, (які в теперішніх умовах не можуть бути не подібними до існуючих), а у вигляді плану-програми виведення з кризи задекларованої та ще  нездійсненої, нереалізованої неіснуючої самостійної і незалежної демократичної України – держави всього українського народу та всіх її громадян!

Потрібно створювати не передвиборчі пропагандистські програми, які не пишуться для їх майбутньої реалізації, а тільки для обману виборців та для перемоги претендентів у  виборах, а справжній план праці-боротьби для всього народу та всієї держави на подолання універсальної – політичної, економічної, національної, морально-правової  тощо – кризи, за який би підняла руку – а пізніше який би виконувала!  – не тільки вся «опозиція«, але й кожна нормальна людина, кожен чесний громадянин України!

Відомо: Окрім народження і смерті людини нема у світі нічого такого, яке б мусів\хотів здійснити «кожен«. (Не кожен хоче бути навіть здоровим, щасливим чи багатим,  не кожен хоче вчитися, бути мудрим чи одружитися…) Тому й не кожен буде брати активну участь в реалізації цього плану. Однак саме на ставленні до цього плану відокремилась би від нормальних громадян країни всі п‘яті, шості й сьомі колони ворогів України, маса недоброзичливців та збайдужілих громадян України, численні  колони кар‘єристів, спекулянтів, злодіїв, мафіозі, все «варшавське сміття« і всяка «грязь Москви«, «батьки отечества чужого« і свої «ясновельможниї  гетьмани«, –  а тоді – з так очищеним та так розмежованим народом –  можна б було почати будувати країну, в якій «врага не буде, супостата, а буде син і буде мати, і будуть люди на землі!«

На наше глибоке переконання іншого генерального штабу на користь народу та української держави в сучасній недемократичній та антинародній Україні створити неможна! Іншого шляху до перемоги незадоволеного народу нема!

 Однак дотеперішнє обговорення ситуації в Україні все ще виходить з «партійного підходу« до рішення проблеми. Саме в тому плані всемогутніми спасителями одні називають людей - очільників, героїв, керівників, які ніби є уособленням справедливості й честі. Однак для інших цінителів ті самі спасителі є нездарами та й зрадниками, в яких нема краплі розуму та честі.

І саме з-за такого підходу до рішення загальнодержавних та загальнонаціональних проблем всієї держави та всього українського народу, рівно ж з-за такого підходу до оцінки окремих (може й справді непоганих але й  небездоганних) людей не може дійти до згоди, до порозуміння та навіть до зрушення з місця в катастрофічній ситуації України та її народу.

В нормальній ситуації частковим рішенням чи початком рішення проблем могли б стати кроки, які б зробили невигідним бути представником державної сили й влади; які б змусили представника влади бути слугою народу, а не паном над народом, відповідати за довірену тобі справу, а не багатіти за рахунок  коштів, виділених для покриття потреб народу. Однак, допоки буде вигідним наперед заплатити кілька мільйонів за місце в сфері необмеженої влади (бо ті мільйони протягом короткого часу перебування на посаді «гаранта«, в парламенті, в уряді, в судочинстві, в органах державної безпеки, але й представником влади на місцях скоро сторицею оплатяться), до того часу всі будуть пертися у крісла чи до корита.

Проте в сучасній Україні такі кроки неможливі саме тому, що тут необмежена влада в різних галузях влади так попереростала з необмеженою владою в  іншій галузі влади, що виокремити та відрізнити мафіозі чи корупціонера в рядах меншості від представника тих же професій  в рядах більшості практично неможливо!

І саме тому замість бодай спроби запропонувати певні кроки, щоб знайти вихід, ми є свідками невластивої українській культурі антигуманної поведінки між найвищою «елітою« та такої вульгарності найгрубішого зерн, зразки якої не можна навести навіть як приклад в бодай трохи пристойному газетному матеріалі.

Отже, - туди – «по партійній  лінії«  дорога до розв‘язання проблеми України справді не веде! Практика дотеперішньої «вертикалі влади« така скорумпована, що продовжувати рішати справу на її основі чи за її зразком – неможливо!

 

Проте мільйони незадоволеного народу в Україні є!

 Їх стан постійно гіршає!

Їхнє незадоволення постійно зростає!

 Отже, настала необхідність взятися не за чергову заміну переможців у виборах за переможених, а за принципове рішення критичного стану всієї держави та всього українського народу – за вироблення плану побудови нової України - справжньої держави українського народу!

 

4 червня 2013 року                                                    Юрій БАЧА

23. 10. 13