АКТУАЛЬНЕ

Друк

БАЧУ таки сформувала Україна

Юрія Бачу таки сформувала Україна!

Юрій БАЧА приїхав у Київ в жовтні 1956 року національно несвідомим, ″у Львові став українцем а в Києві україністом″, і, повернувши кандидатом наук до себе в Словаччину, став ярим пропагандистом України, та не тої, яку йому намагалися показати, а тої, яку він сам побачив і почав розуміти.

Тому й не дивно, що такого Бачу скоро помітили як радянські так і чехословацькі відповідні органи і після приїзду танків у Чехословаччину (в серпні 1968 року) з ним належно розрахувалися: викинули його з праці, і повних двадцять років не дозволяли жити й працювати.

Ю. Бача повертається на попереднє місце роботи у Пряшівський університет тільки у 1990 році.

Протягом життя Ю. Бача став передусім голосом протесту проти асиміляції українців Словаччини, а також аналітиком культурно-політичних процесів, що відбуваються передусім в самій Україні. Саме ці дві теми стають ключовими в його публіцистичних та наукових роботах.

Однією з найбільших сучасних проблем словацьких українців стало  карпато- (чи політичне) русинство. В працях на цю тему Ю. Бача залучає до викриття антиукраїнської суті цієї справи словацький контекст: «Політичне русинство» дістало всебічну підтримку офіційної Словаччини, оскільки воно замість неї виконує найбруднішу антиукраїнську роботу, яку було б незручно робити «братній», «слов’янській» та «демократичній» Словаччині.

Проте в сучасному занепаді українців Словаччини, на думку Ю. Бачі, винна не лише Словаччина, але й сама українська меншина та Україна. Сильна державна підтримка України, культивування ідеї духовної соборності усіх українців, активна дипломатія  України, очевидно, могли  суттєво вплинути на словацьку політику стосовно русинів-українців. Однак цього не сталося. Тому вкрай актуальним залишається вимога Ю. Бачі: “Україна повинна виробити державницьку політику свого ставлення до українців поза її межами”[1] таж поза Україною живе нині кожен третій українець!

І головне: Ю. Бача вже у 1995 році помітив і наполягає на тому, що суверенітет та незалежність України лише проголошені, але ще не втілені у життя, реально не здобуті. А тому архіважливим стає питання розбудови України як самостійної і незалежної демократичної України саме як держави українського народу та її громадян”

Велику увагу Ю. Бача приділяє також загальноукраїнській проблематиці. Помітним є наростання патріотичної та державницької свідомості, що дозволило Ю. Бачі зробити свою критику й полеміку глибокими та аргументованими. Автор критично оцінює представників української влади (як “патріотів” так і “дисидентів”), критикує захоплення формальними змінами, картає демократичних лідерів за розпорошеність позицій, застерігає як від російського імперіалізму так і від тиску “демократичних” країн, (″пострадянською Україною реально керують Росія і мафія″), вказує на небезпеку зникнення основного – всього українського – в начебто українській державі.

Цілісну позицію бачимо у тих наукових роботах Ю. Бачі, де він осмислює культуру в дусі органічного для будь-якої культури національного імперативу: творити – “за власними внутрішніми потребами розвитку української літератури та всього духовного життя українського народу... У цьому плані занадто важливим видається мені зберегти та розвивати українську літературу та культуру як високомистецьку духовну вартість та здобуток українського народу, а не переводити їх на принципи ринкової економіки і не робити з них – перебільшено скажу – різновид якоїсь духовної порнографії чи навіть проституції”[2].

Художні твори Юрія Бачі засвідчують доволі високу ідейно-естетичну майстерність письменника. В кращих з них майже немає вираження націонал-комуністичних ідеологем, соцреалізм зведений до мінімуму, художнє полотно переважно цікаве, художня мова закорінена в діалектну та літературну системи, літературний світ  доносить до читача важливі думки, передусім зі сфер націозахисту та етики.

Таким чином, розвиток творчості Ю. Бачі можна охарактеризувати  як стрімкий шлях від догматичних промосковських комуністичних гасел до українського національно демократичного світогляду та максимально активна діяльність в дусі реалізації української державницької ідеї.

            Юрій Бача підійшов до золотої осені  свого життя. Він чесно і послідовно пройшов складну світоглядну еволюцію. Пройшов її тому, бо чітко пов’язав своє особисте буття з буттям свого народу, передусім із буттям русинів-українців Закарпаття. А це буття – за його ж словами – перебуває “на границі двох світів, на границі життя і смерті”. Є передумови вірити, що еволюція відомого публіциста, вченого, письменника буде надалі зростати та вдосконалюватися; що його імпульсивний і не завжди послідовний націоцентризм зрештою оформиться у цілісну систему, бо керує ним у житті його основна турбота: “Ніхто й ніколи не зняв з нас обов’язку жити болями та проблемами власного населення й відповідальності за стан життя власного народу”.

(1) Бача Ю. Вибрані твори, Ужгород, 2008., - С.318

(2) Там само, - С.310.

               Проф. Петро Іванишин                                   

              м. Дрогобич, Україна




.